ВУЗ ШАГ
 
Заклад дошкільної освіти ясла-садок 18 комбінованого типу
 
_

Для батьків - серйозно і з посмішкою

 

 

Немає теплішого вогнища за родинне. Батьки, діти, онуки — найрідніші між собою люди, з'єднані в сім'ю Божою волею.

Родина, сім'я — це велика сила. Тільки вона є надійним і незрадливим захистом від усяких життєвих негараздів.

Взаємини батьків і дітей — це споконвічна проблема, від позитивного вирішення якої залежить благополуччя нашої держави, адже сім'я — це державна структура.

Дружні, спокійні, врівноважені стосунки між батьками і дітьми — це запорука здорового морального клімату в суспільстві. Не може людина творчо працювати, навчатися, якщо її щось пригнічує, тривожить, якщо не все гаразд у сімейних стосунках.

Батьки завжди бажають своїм дітям щасливої долі, просять у Бога благословення для своїх синів і дочок, мріють бачити їх щасливими і здоровими, добрими і порядними людьми.

Батьківська суворість іноді сприймається дітьми негативно, бо вони не завжди вміють і бажають прислухатися до мудрих порад, не хочуть вчитися на чужих помилках. У таких випадках між батьками та дітьми виникають непорозуміння, і, як правило, саме мама й тато усувають ці конфлікти, тактовно й доброзичливо пояснюють дітям, хто в чому помиляється.

Вважаємо, що найголовнішим у сімейному вихованні мусить бути взаємоповага між старшим та молодшим поколінням, уміння зрозуміти, вислухати одне одного, підтримати, пожаліти. Любов — ось те почуття, яке робить сім'ю міцною, нездоланною у будь-яких життєвих випробуваннях.

Тільки родина — опора в житті кожної людини. І те, якою буде погода в домі, яким теплим та ясним буде родинне вогнище, залежить і від батьків, і від дітей.

 

 

 

Вперше до садочка

Говоримо про адаптацію

Адаптація (від лат. „пристосовую") - це складний процес пристосування організму, який відбувається на різних рівнях - фізіологічному, соціальному, психологічному.
Проблема дитячого садка - добре це чи погано, віддавати чи почекати - таке запитання рано чи пізно виникає в кожній сім'ї. Прийняття рішення батьками визначається особистим досвідом. Але, поза всяким сумнівом, відвідування дошкільного закладу має свої плюси та мінуси.
А визначитись потрібно з точки зору науки - педагогіки, медицини, психології. З наукової точки зору відвідування дитячого садка - фактор позитивний в усіх питаннях, необхідний для повноцінного виховання та розвитку малюка. Мистецтво спілкування з іншими членами суспільства грає важливу роль в житті кожного, тому спілкуватись потрібно вчитись змалку.
Оформлюючи дитину в групу, батьки переживають: як там зустрінуть дитину? Як будуть годувати? Чому навчать? Чи добре буде малюку? Чи будуть його любити?
Це хвилювання можна пояснити - батьки вперше залишають дитину з незнайомими людьми. Це хвилювання підсилюється, коли малюк не хоче йти до садка, не хоче розлучатись з рідними, відмовляється від гри з дітьми.
Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, ідуть на контакт з дітьми та дорослим, інші - менш впевнено, більше спостерігають, ще інші - проявляють повне небажання іти в групу, негативізм, відхиляють всі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.
Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, і невміння гратись, і несформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина - це відсутність досвіду спілкування з однолітками та дорослими.
Спостереження показують, що хлопчики 3-5 років гірше переносять розлуку з рідними. А найкраще проходить адаптація у віці після 1 року 6 місяців.
Середній строк адаптації - 7-10 днів в ясельному віці; з 3 років - 2-3 тижні; 5-6 років -1 місяць. Виникнення у дитини стійкого "адаптаційного синдрому" свідчить про її неготовність до виходу із сім'ї.

Для того, щоб процес адаптації не затягувався, необхідні такі умови:
- підтримувати позитивну установку, бажання йти в садок;
- прислухатись до порад педагогів, якщо дитина відчуває між батьками та вихователем повне розуміння - вона швидше звикає;
- в перші дні рекомендоване короткочасне перебування в групі - 1-2 години;
- наблизити домашній режим до садкового;
- провести всі профілактичні заходи, рекомендовані лікарем;
- утримуватись від шумних масових вистав, щоб зменшити емоційне навантаження;
- навчати навичкам самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок)

Правильна поведінка рідних в період адаптації:
- говорити дитині, що вона вже доросла,
- не залишати надовго - на цілий день в групі.
- погуляти після відвідування на майданчику садка,
- давати із собою улюблені іграшки,
- повідомляти вихователя про особливі звички дитини,
- довіряти працівникам установи,
- придумати ритуал "прощання" і обіграти вдома,
- зустрічати дитину з посмішкою,
- розповідати дитині якомога більше доброго про садок,
- підтримувати самостійність дитини вдома.

Чого не потрібно робити:
- негативно відгукуватись про спеціалістів закладу,
- наказувати вдома дитину за капризи в садку,
- виявляти тривогу, неспокій, плакати з приводу важкого звикання малюка,
- забороняти контакти з іншими дітьми,
- залякувати дитину дитячим садком.
Якщо раптом через місяць ваша дитина ще не звикла до дитячого садку, перевірте список рекомендацій і спробуйте виконати ті рекомендації, про які ви забули.
Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садку може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили і можливості та плани. Краще, якщо на цей період у родини буде можливість підлаштуватися до особливостей адаптації свого маляти.Ці поради допоможуть пережити дитині процес адаптації до умов дитячого садку.
Ознаки позитивної адаптації дитини в садку - хороший апетит, спокійний сон, адекватна реакція на діяльність з вихователем, бажання спілкуватись з дітьми, іти в групу, нормальний емоційний стан.

 

 Поради психолога батькам: “Як підготувати дітей до школи”
Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, властиві школярам, а в дошкільному віці виникають поки тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, вміння керувати своєю поведінкою і своєю діяльністю, достатнім рівнем розумового розвитку і розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

Що можна і чого не можна робити, готуючи дитину до школи?

Зовсім не слід:
 змінювати режим дня дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор;
 оцінювати все, що робить дитина так, як оцінюється діяльність учня;
 “проходити” з дитиною програму першого класу, насильно замінюючи гру навчанням.

Необхідно:
 прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;
 Навчити її долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час. Вчити дитину слухати і чути оточуючих, поважати чужу думку, розуміти, що власні бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.

Світогляд дитини, знання, які вона має про довкілля від найближчих його явищ і до подальших, які вона засвоїла, коли пощастило подорожувати з батьками, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, від друзів тощо:
 що знає дитина про себе (прізвище, ім¢я, адресу), про свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), про своє місто;
 що знає про явища природи (пори року, їх послідовність), місяці кожної пори року, їх послідовність, дні тижня, частини доби;
 що знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці – за своєю вихованістю-невихованістю; добротою, чуйністю-байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні й непорядні люди;
 що знає дитина про сучасну техніку, транспорт. Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, із яких звуків складаються слова, які вона промовляє. Вона має навчитися робити звуковий аналіз слів.

 

 На порозі школи - Правила, що допомагають батькам підготувати дитину до життя серед однолітків у школі

Правила, що допомагають батькам підготувати дитину до життя серед однолітків у школі
Відомий педагог і психолог Симон Соловейчик опублікував правила, що можуть допомогти батькам підготувати дитину до життя серед однокласників у школі. Батькам необхідно пояснити ці правила дитині та з їх допомогою готувати дитину до дорослого життя.

* Не віднімай чужого, але своє не віддавай.

* Попросили – дай, намагаються відняти – намагайся захиститися.

* Не бийся без причини.

* Кличуть грати – йди, не кличуть – запитай дозволу грати разом, це не соромно.

* Грай чесно, не підводь своїх товаришів.

* Не дражни нікого, не канюч, не випрошуй нічого. Два рази ні в кого нічого не проси.

* Через бали не плач, будь гордим, з учителем через бали не сперечайся і на вчителя за це не ображайся. Намагайся все робити вчасно і думай про добрі результати, вони обов’язково в тебе будуть.

* Не ябедничай і не наговорюй ні на кого.

* Намагайся бути акуратним.

* Частіше говори: “Давай дружити”, “Давай грати”, “Давай разом підемо додому”.

* Пам’ятай! Ти не кращий від усіх, ти не гірший від усіх! Ти – неповторний для самого себе, батьків, вчителів, друзів!

Дуже добре, якщо батьки помістять правила в кімнаті чи над робочим столом своєї дитини. Бажано наприкінці тижня звернути увагу дитини на те, які правила їй вдається виконувати, а які – ні. Можна спробувати придумати разом з дитиною свої правила.

 


На порозі школи - Пам'ятка для батьків першокласників


1. Вчіть дитину поважати тих, з ким вона вчиться, і тих, хто її вчить.
2. Без поважної причини не пропускайте заняття. Про майбутню відсутність завжди попереджуйте вчителя.
3. Ніколи не обговорюйте поведінку чужих дітей у присутності своїх. Вчіть дитину розповідати про своїх товаришів щось хороше.
4. Вчіть терпимо ставитися до недоліків чужих дітей та їхніх батьків.
5. Спокійно сприймайте скарги дітей на товаришів. Маленька дитина завжди намагається поставити себе в зручніше й вигідніше становище. Учень має звертатися зі скаргою спочатку до вчителя.
6. Не сваріть у школі чужих дітей!
7. У конфліктних ситуаціях ніколи не з'ясовуйте стосунки без вчителя. В класі завжди є кілька дітей, які не вміють поводитися в колективі. І це їхня біда, а не вина. Ми не маємо право засуджувати дитину, стосунки якої з навколишніми віддзеркалюють стосунки близьких дорослих, насамперед батьків. Тільки доброта, лагідність і терпіння можуть допомогти дитині.
8. Якщо щось трапилося, не спішіть до школи, щоб з'ясувати причину, доки не заспокоїтесь. Краще це зробити наступного дня.
9. Не розповідайте нічого поганого про однокласників вашої дитини своїм сусідам, знайомим, співробітникам.
10. Не давайте дитині в школу того, чим вона не зможе поділитися з товаришами.
11. У присутності дітей не ведіть розмов про інших батьків класу.
12. Ніколи не обговорюйте дії вчителів у присутності дитини.
13. Не просіть пересадити дитину, якщо це не пов'язано зі станом здоров'я. Конфлікти між дітьми таким чином не розв'язуються, а тільки загострюються.
14. Намагайтеся завжди виконати прохання, з яким звертається до вас хтось із батьків класу. Будьте уважними один до одного.

Поради батькам
10 кроків, щоб стати кращими батьками

1.Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини.

Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

2.Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина.

Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.

3.Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень.

Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

4.Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. 

Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.

5.Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття.

Пригадайте, як Ви почувалися. Коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли в Вами чинили несправедливо.

6.Хваліть і заохочуйте дитину. 

Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте докладати зусиль для цього. Хваліть її за хорошу поведінку.

7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого.

Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

8.Плануйте розпорядок дня дитини.

Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

9.У кожній сім’ї є свої правила.

Будьте послідовними і їх дотриманні, про намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.

10. Не забувайте про власні потреби

Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише  собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

 

 

Дискусія

Дитина і телевізор. За і проти
Діти мало не з пелюшок починають дивитися телевізор, з кожним роком проводячи біля нього все більше і більше часу. Якщо дитина щодня подовгу сидить біля телевізора, то батькам слід насторожитися - все вказує на те, що їх чаду нема чим зайнятися. Вони в цьому теж винні.

Деякі батьки сприймають блакитний екран у якості няні. Прийшов з дитсадка? Всідаються перед телевізором - отримуй свою пустушку і нікому не заважай.

Навряд чи хто-небудь серйозно стане заперечувати шкоду телебачення для здоров'я дітей. Всі підспудно розуміють, що це так. На психіку підлітків, наприклад, дуже негативно впливають сумнівні новації режисерів і шоуменів - вони приймають це за норму поведінки. Щоденні криваві сцени на екрані виробляють неприродне ставлення до смерті, і це потім виливається в суїциди і ненавмисні вбивства. Відношенню до протилежної статі багатьох підлітків навчають сучасні реаліті-шоу. Вони так міцно впроваджуються в підсвідомість, що діти сприймають відносини героїв як еталон і починають їх сліпо копіювати.

Фізичне здоров'я теж страждає. Проблеми із зором не змушують себе чекати. Дитяча короткозорість - справжня світова епідемія. Коли дитина сидить біля телевізора, її очі сприймають зображення як світловий поток, переломлюються усередині очного яблука, проектуючи на сітківку. Дитина, сама того не помічаючи, напружує очі, щоб картинка стала чіткіше.

Постійний рух на екрані змушує її уважно вдивлятися в деталі і ще більше напружуватися. Якщо щодня дитина проводить багато часу перед телевізором або комп'ютером, та ще в погано освітленому приміщенні, навантаження на очі стає надмірною. Результат - зорове перевтома. Якщо не вжити заходів, зір різко погіршиться.

Сьогодні телебачення активно витісняє читання, а це безпосередньо впливає на інтелектуальний розвиток - діти втрачають здатність мислити. Багато психологів одностайні в тому, що щоденне багатогодинне сидіння біля телевізора чи комп'ютера призводить до дезадаптації. Реальне життя відходить на другий план. Дитина менше спілкується з однолітками, відвикає думати. Це і є перехід у віртуальний світ.

Якщо час, проведений поза телевізора чи комп'ютера, він вважає змарнованим, значить віртуальна залежність не за горами.

Сучасний світ неможливо уявити без комп'ютерів, телевізорів та інших технічних новинок. Мова не про те, щоб зовсім відгородити від них дитину, потрібно лише обмежити час, який він проводить поруч з ними. Маленька дитина повинна проводити біля телевізора чи комп'ютера не більше однієї-двох годин на день, підліток - до чотирьох годин. Якщо дитина відразу не готова прийняти таку «теледисципліну», то вводити її можна поступово. Наприклад, для початку домовитися з ним, щоб він не дивився телевізор під час їжі. Необхідно чимось захопити своє чадо: записати в секцію, віддати в музичну школу, ходити разом в басейн.

Комп'ютер і телевізор можуть серйозно допомогти дитині в розвитку. Малюкові можна пропонувати мультфільми, освітні передачі. Освоювати комп'ютер теж необхідно, але навантаження на очі повинно бути розумним.

Малюкам молодше двох років дивитися телевізор не рекомендується. Крім навантаження на очі, він може стати сильним збудником, тобто некеровано впливати на центральну нервову систему дитини. Дітям старше двох років не варто проводити біля телевізора більше півгодини в день.

Дивитися телевізор дитина повинна обов'язково сидячи. Екран краще розташувати прямо перед нею. Не можна допускати, щоб малюк дивився на екран збоку.

Увечері необхідно додаткове освітлення. Відстань від очей до екрану повинна бути не менше трьох метрів. Якщо екран досить великий, дитину слід посадити якомога далі від нього.

Нерозумно заперечувати навчальний потенціал телевізійних і комп'ютерних технологій. Але міняти реальний світ на віртуальний ще гірше. Потрібно знайти золоту середину і тоді все піде тільки на користь.

 

 

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

 

Дошкільний вік (із 3-х років) — це вік, коли дитина починає спілкуватися не тільки з дорослими, а й з однолітками. Таке спілкування батькам здається непотрібним. Якщо дитина може бути вдома з мамою або нянею, то навіщо їй ходити до дитячого садка? Гра з дітьми на ігровому майданчику теж нічого не вчить, вона навіть і небезпечна: можна впасти, піском позасипати очі й голову, чим-небудь заразитися. Нехай краще сидить удома за книжками і біля телевізора, а гуляє зі мною, коли ходжу по магазинах! А ще хочеться швидше навчити дитину читати, писати, англійської мови.

За такого підходу в дитини не формуються навички спілкування з однолітками. Вона не вчиться чекати своєї черги, ділитися, домовлятися, гратися, сваритися і миритися... У порівнянні з дорослими, що оточують самотню дитину, вона почувається слабкою невдахою: «Не вмію битися, як тато, малювати, як мама, грати в шахи, як дідусь...» І дитина починає примхами, грубістю відстоювати своє місце в сім'ї: «Нехай я гірше, але вони слухатимуться мене!» І досить часто їй вдається досягти такого результату й закріпити свою поведінку. У результаті перед школою дитина точно знає, що:

•   у мене все одно вийде гірше;

•   треба досить довго покричати, щоб зробили по-моєму.

Зрозуміло, що ці переконання ніяк не сприяють успішній адаптації у шкільному колективі, навіть якщо дитина чудово вміє читати, писати й рахувати. Звичайно, місце і форму спілкування з іншими дітьми повинні вибирати самі батьки, зважаючи на ряд чинників: здоров'я дитини, її характер, достаток сім'ї та її цілі. Та, на жаль, не всі батьки знають, що у 4—6 років дитина потребує того, щоб її порівнювали з однолітками: у дворі, дитячому садку, центрі дитячої творчості тощо. Тоді до школи дитина підходить з умінням входити в різні ролі: «учня», «учителя», «покупця в їдальні» тощо. її самооцінювання складається із порівняння з однолітками: «Я малюю краще за Мишка, читаю гірше за Івана, а бігаю швидше за всіх!» Є досвід подолання конфліктів, очікування своєї черги, тихого сидіння під час гри у схованки, виконання складних інструкцій в «Іграх із правилами». Це дає можливість спокійно прийняти й зрозуміти правила школи, заприятелювати з однокласниками.

 

Пропонуємо вправи, що допомагають і батькам, і дітям успішно долати труднощі у молодшій школі.

 

Вправи для батьків і дошкільників (5,5—6,5 років)

«Гра в школу»

Мета: щоб дитина у веселій ігровій формі зрозуміла правила поведінки в школі й відчула ситуацію з позиції вчителя.

Дитина грає роль «учителя» і веде урок читання, писемності, «вередознавства» — чого завгодно! Батьки (або ляльки в їхніх руках) поводяться «бездоганно» (слухають, пишуть, підіймають руку) або «пустують» (обертаються, гублять олівець, голосно говорять тощо).

 

«Робот»

 

Мета: формування уявлень про зв'язок і послідовність подій, безповоротність деяких дій, підвищення самооцінювання: «Мама під моїм керівництвом суп варила!»

Хтось із батьків робить у присутності дитини звичну роботу: прибирання, приготування їжі тощо. Але керує цим процесом дитина, а тато (мама) мовчки виконує інструкції:

Мама. Що будемо варити?

Донька. Суп із вермішеллю.

Мама. Як?

Донька. Візьми каструлю. Поклади картоплю.

(Мама кладе велику неочищену картоплю в каструлю.)

Донька. Ой, не так! Почисти картоплю, морквину, цибулину. Помий їх. Тепер накриши. Постав каструлю на вогонь...

«Телеграми»

 

Мета: закріпити в дитини навички читання, письма, спілкування.

Усі члени сім'ї залишають один для одного смішні нотатки-«телеграми», що допомагають дитині засвоїти навички читання й письма:

—Марійко! Цукерка — на буфеті.

—Мамо! Я з'їла!

—Смачно?

—Так, але мало...

 «Що треба у школі?»

 

Мета: формувати в дітей самоорганізованість і самоконтроль. Батьки разом із дитиною складають список усіх необхідних у школі речей — від канцтоварів до спортивної форми — розказуючи про те, навіщо потрібні в школі ці речі. Купівля проводиться також разом, з урахуванням бажань дитини. їй розказують про призначення кожної речі.

 

Вправи для 1—2 класів

 

Ці вправи спрямовані на розвиток навичок читання й письма.

 

«Назви підряд...»

 

Мета: тренування навички просування порядку очима. Намалюйте велику таблицю (70x70 см), у якій по 10 у рядок розміщені у довільному порядку звірі, птахи, меблі, посуд тощо. З одного боку — малюнки, а з іншого — їх назви.

Вправа починається з прохання: «Назви підряд...». Наприклад: назви всіх звірів; назви посуд; знайди все чотириноге; знайди все кругле; що ліворуч кицьки? що праворуч каструлі? що під ліжком? що над столом?

Спочатку працюємо із зображеннями, а в міру становлення навички читання — і зі словами.

 

Як навчити дитину бути заповзятливою

Щоб дитина виросла невдахою, багато не треба. Батькам достатньо знехтувати навчанням свого сина чи доньки практичних навичок і правильного підходу до життя. Але, щоби ставши дорослою, дитина краще долала проблеми і труднощі, ми повинні навчити її певних дій і правильного сприйняття труднощів. У першу чергу треба навчити того, що не можна бути пасивною у ставленні до свого життя. Тому в даній статті порушено тему заповзятливості, яка протягом багатьох років буде служити дитині вірою і правдою.

Заповзятливість – необхідна риса сучасності

У нашому оточенні можна побачити людей, які відрізняються деякою особливістю, якої інші не мають або виробили її досить слабо. Мова йде про заповзятливість як про ефективний інструмент для плідного життя. У сучасному світі з його шаленими темпами й запитами багато людей не можуть знайти себе, не встигають за стрімкими змінами й нововведеннями або не можуть вчасно залагоджувати свої справи. Так відбувається через ряд причин, зокрема, через лінь, але давайте все-таки зосередимось на головній причині. Люди настільки безпорадні тому, що, найімовірніше, у дитинстві батьки не навчили їх знаходити вихід із життєвих ситуацій.

Здавна відомо, що в дитини протягом перших кількох років життя формується характер, а також усі найважливіші й основні особливості особистості. Саме цей період є найкращим і найбільш значущим для навчити дитину бути заповзятливою. Але як охопити цю тему і прищепити дитині те, що, можливо, у майбутньому врятує їй життя?

Як навчити дитину заповзятливості

Сьогоднішній світ жорстокий. Він здатний знищити кожного, хто не спроможний дати лад собі та своїм справам. До речі, якщо в людини не виходить знайти роботу, у кращому випадку вона може розраховувати на соціальну допомогу. Тому так важливо правильно підготувати дитину до дорослого життя.

·         Навчіть дитину бути відповідальною за свою поведінку. Якщо ви хочете, щоб дитина стала самодостатньою, готовою до життя заповзятливою людиною, ви повинні навчити її бути відповідальною за свої рішення та вчинки. В іншому випадку її заповзятливість матиме негативний характер і домагатися своїх цілей вона буде, «йдучи по головах». Так, наприклад, у пошуку грошей на проживання «заповзятливість» буде реалізуватися через злодійство. Хоч насправді це ніяка не заповзятливість, а лише хитрість, підлість і нечесна гра. У цій статті про дану рису ми говоримо в хорошому сенсі. Тому, щоб дитина була заповзятливою та спритною, у першу чергу вона повинна бути відповідальною, повинна вміти гідно зустрічати наслідки своїх рішень, учинків і поведінки.

·         Розкажіть дитині, що життя пов'язане із проблемами. Життя людини супроводжується певними проблемами. Більшими або меншими, але проблемами. Пройти байдуже повз більшість із них ми не можемо. Наприклад, такі, як відсутність роботи, проблеми зі здоров'ям і т. п. Якщо ви хочете, щоб дитина була заповзятливою, спочатку ви повинні допомогти їй усвідомити, що проблеми існують, і це природно. Реальне життя не має нічого спільного з телевізійними серіалами. Часто це боротьба за виживання, яку легко програти, якщо заздалегідь не підготуватись до битви.

·         Зрозумійте самі й допоможіть зрозуміти своїй дитині, що книжкові знання – це ще не все! Серед батьків існує думка, що якщо дитина буде добре вчитись, то отримає роботу своєї мрії і життя її буде проходити в достатку. Вибачте, але ця теза настільки наївна, що її важко навіть коментувати. У даний час кожна друга людина у віці 25–30 років має вищу освіту, і, незважаючи на це, кожний четвертий не може знайти роботу. Не кажучи вже про отримання якихось великих грошей. Між цими двома твердженнями не існує рівності: «У мене є багато шкільних знань» = «Я буду добре заробляти». Швидше, це нерівність, і вона не на користь дитини. Такі не апробовані практикою знання, за великим рахунком, нічого не варті!

·         Не розраховуйте на школу! Школа покликана вчити дитину, але вона перевантажує її голову величезною кількістю часто непотрібної інформації. Подумайте, яке практичне значення для майбутнього вашої дитини мають знання про політичний лад у країнах Африки чи інша не найкорисніша інформація. Краще постарайтеся передати дитині свій практичний життєвий досвід.

·         Дитина не повинна бути пасивною! Тільки досить незначною мірою пасивна позиція у ставленні до справ має позитивний вплив на наше життя. Тоді як активний підхід до життєвих ситуацій має в основному виключно хороші наслідки. У переважній більшості випадків пасивність людини відносно виникаючих проблем лише ускладнює її ситуацію і справи йдуть все гірше й гірше. Адже жодна справа сама по собі не вирішиться, якщо ми не подбаємо про неї.

·         Дозвольте дитині вирішувати свої проблеми самостійно! У міру можливості й залежно від ступеня емоційного розвитку дитини ви можете дозволити їй залагодити деякі справи самостійно. Не варто постійно няньчитися з нею. З часом вона повинна сама залагоджувати все більшу й більшу кількість справ. Наприклад, якщо ваша дитина через хворобу пропустила шкільні заняття, вона може піти до друга чи подруги і спитати, що було задано на уроках. Таким чином, вона зробить маленький, крихітний крок до того, щоби бути самостійною й уміти давати лад своїм справам. Заповзятливість у даному випадку полягає в тому, щоби своєчасно подбати про підготовку до занять і не прокинутись потім з невиконаним завданням, і не осоромитись на уроці. Звісно, не всі свої проблеми вона може вирішити, але ви можете дозволити їй почати із простих і легких, щоб учитись на них бути відповідальною за своє життя та вчинки.

·         Спонукайте набувати практичні навички! Книжкові знання варті рівно стільки, наскільки їх можна застосувати на практиці. Звісно, добре знати, як вирішуються диференціальні рівняння, але чи застосовуєте ви щодня на практиці ці знання? Ось тут і присутній парадокс. Сьогоднішня молодь має хороші знання про логарифми, інтеграли та інші складні математичні функції, але зовсім не вміє нічого зробити своїми руками ні вдома, ні у школі. Батьки повинні всюди за ними ходити і все доробляти або переробляти. Це дуже поширене явище. Не дозволяйте, щоб ваша дитина була безпорадною посередністю! Нехай вона працює, учиться робити щось власноруч!

·         Навчіть дітей економити та управляти грішми. Це дуже важлива навичка. Сьогодні більшість людей вірять брехливій рекламі, яка каже: «Бери кредит, адже відсоток дуже малий!». Усе більше й більше людей живуть у кредит, а банки лише багатіють на нашій важкій виснажливій праці. Навчіть дитину, що не можна багато позичати, і що життя у кредит – це безвихідна й небезпечна пастка.

·         Навчіть дитину піклуватися про близьких і слабких. Жорстокість і безсердечність, які панують навкруги нас, є плодами виховання кількох поколінь егоїстичних людей, які звикли бачити не далі кінчика власного носа. Якщо ми хочемо розраховувати на допомогу інших людей, ми повинні самі щось віддавати їм. Тому варто навчити своїх дітей бути турботливими й милосердними. Вони повинні бути чуйними до потреб інших.

·         Навчіть дитину ділитися з іншими тим, що вона має. Ця порада випливає з попередньої, але заслуговує окремої уваги. Допомога нужденним також може виходити із заповзятливості. Заповзятлива людина має певні заощадження, речі або навички, якими може поділитися з нужденними. А це приносить неабияку радість!.. Що може дати іншим людям невдаха в житті?

·         Навчіть дитину працювати. Усупереч тому, що модно й вигідно, навчіть дитину працювати. Як фізично, так й інтелектуально. Якщо вона вирішить стати менеджером, їй зовсім не зашкодить, якщо вона буде вміло користуватись лопатою. Життя багатогранне, і праця, як відомо, облагороджує.